You are perfect as you are.
Трохи Ліни Костенко у моєму щоденнику не завадить. Дуже зачіпило...
Звісно, образ цієї жінки не міг залишити мене без якихось емоцій. Дійсно вольова жінка. Особливо сподобалось, як вона відмовилась від звання Героя України, відповівши: "Політичної біжутерії не ношу!"
Та взагалі приємно буде знайомити людей у школі з прекрасної жінкою і її неймовірним талантом. Хоча, на жаль, наврядчи хтось оцінить гідно її творчість. Дуже шкода, що я знаходжусь не у своєму колі.

Ото читаю про вокзал, та згадую "Коли сонце спалить ваші горизонти", як боляче та водночас легко було писати. Страшне щось. Навіть хочеться дописати щось пов'язане с тим болем.

Життя – як вокзал.
Хтось приїжджає,
хтось від’їжджає.
Поцілунки і рани,
клунки і чемодани,
слова і фрази
все разом.
Хто їде в м’якому.
Хто – у плацкартному.
Хто – в комбінованому.
Хто – в заґратованому.


Я дерево, я сніг,
я все, що я люблю.
І, може, це і є
моя найвища сутність.


Твоє страждання — особиста справа.
Твоє мистецтво — радощі для всіх.


...Не бійся прикрого рядка.
Прозрінь на бійся, бо вони, як ліки,
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони, як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.


Не забувайте незабутнє
І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі,
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі

@темы: шестидесятник, неповторне., литература, десидент, вірші, Украiна, Ліна Костенко